Ти піднімеш весь світ. Ти працюватимеш невтомно. Ти забудеш, що таке спокій та відпочинок. Що таке, коли не болять очі від втоми. Світ слухатиме тебе уважно. Світ аплодуватиме тобі, стоячи. Світ побачить в тобі героя.
Світ дивитиметься на нас із тобою з захопленням та з інтересом. Зі співчуттям, як співчуваємо ми, часом, і співпереживаємо головному герою, коли читаємо художню книгу або дивимося кіно. Більшість підтримуватиме добро, але є, звичайно, й ті, кому імпонує зло. Більшість буде плакати разом із головними героями, знайдуться у світі й друзі, які захочуть допомагати нам, захищати свободу, спільні цінності, віддані, справжні, ті, які справою. І такі, які лише словом, щоб просто відкупитися. Будуть і марні “глядачі”…
Всі вони чекатимуть кінця, коли добро переможе зло…
Але кінця поки що немає… головний кривавий “продюсер” цього безглуздого сценарію – на боці зла…
І світ… а що світ? Одного дня він може втомитися… він може захотіти думати про життя. Він захоче літа. Він має купу своїх справ. Світ зараз динамічний, мінливий, щодня жадає щось нове, шукає нових героїв, немов з нового блокбастеру, нові події, світ не здатний довго концентруватися на одній картинці, він прагне їхньої різноманітності та змін. Йому стає нудно. І для когось те, що для нас з тобою битва за життя, стає просто серіалом, який він спостерігає з боку, але коли йому захочеться вибігти на вулицю назустріч мирному сонячному, ну, скажімо, паризькому дню, що п’янить ароматом тонкого французького вина, він вимикає похмурий серіал про війну.
“Так-так, дивлюся, але не було часу… а що там? Вона ще жива? Ну, дякувати Богу. Потім подивлюся”…
Мабуть, це жорстоко. Але часом правдиво.
Я бачу, як ти стомився. Я теж… трохи… мені завжди здається, що ти набагато більше втомлюєшся не стільки фізично, скільки від людей, вірніше, від деяких проявів їхньої суті, коли стикаєшся з цим, від їхньої безучастості, продажності, немічності, страху, користолюбства, зрадництва, бруду, брехні, подвійних стандартів, нерозуміння, іноді нелюдяності… від марних спостерігачів… коли весь цей ком доводиться штовхати, намагатися змінити, змусити почути. Коли деяким з них хочеться просто плюнути в обличчя. А ти не можеш…
Як я тебе розумію.
Я просто хочу, щоби ти знав. Як я вірю у тебе. Точно знаю, що ти – не кіношний герой, на декілька місяців, а герой з життя, приклад для історії на віки. Вірю, що ти зможеш утримати світ. Ти зможеш змусити їх відчути те, що ми відчуваємо. Ти боротимешся за дружбу, партнерство, єдність, підтримку. Ти знайдеш слова, емоції та дорогу до їхніх сердець і розуму, до торжества справедливості та людських цінностей над корисливістю, страхом та байдужістю. Вони будуть поруч. Вір. Ти зможеш.
Але я хочу, щоб ти знав, що б не було, поруч з тобою завжди стоятиму я, твій народ. Незважаючи на втому, біль та рани. На літо, яке так ласкаво кличе у свої обійми. З вдячністю за все, що ти зробив для мене. За те, що віддаєш себе без залишку, щоб захистити мене. І ми битимемося. Тому що це наша земля. Тому що тільки нам з тобою вона по-справжньому дорогá. Тому що тільки ми з тобою знаємо ціну, яку платимо за її свободу. У нас з тобою може бути багато добрих друзів. Іноді вони поряд. А іноді йдуть жити своїм життям. Напевно, це нормально. Так влаштований цей світ. Ми обов’язково впишемо їхні імена в історію, коли переможемо. І все ж це наша з тобою вирішальна битва. Тільки наша. І ми її виграємо, попри всі задуми кривавого “продюсера”. Вір і ти в мене, в свій народ. Разом ми вистоємо. Разом ми сила, яку неможливо здолати. Я ніколи не залишу тебе у цій боротьбі і не зраджу тебе. Знаю, і ти мене теж…
Світ дивитиметься на нас із тобою з захопленням та з інтересом. Зі співчуттям, як співчуваємо ми, часом, і співпереживаємо головному герою, коли читаємо художню книгу або дивимося кіно. Більшість підтримуватиме добро, але є, звичайно, й ті, кому імпонує зло. Більшість буде плакати разом із головними героями, знайдуться у світі й друзі, які захочуть допомагати нам, захищати свободу, спільні цінності, віддані, справжні, ті, які справою. І такі, які лише словом, щоб просто відкупитися. Будуть і марні “глядачі”…
Всі вони чекатимуть кінця, коли добро переможе зло…
Але кінця поки що немає… головний кривавий “продюсер” цього безглуздого сценарію – на боці зла…
І світ… а що світ? Одного дня він може втомитися… він може захотіти думати про життя. Він захоче літа. Він має купу своїх справ. Світ зараз динамічний, мінливий, щодня жадає щось нове, шукає нових героїв, немов з нового блокбастеру, нові події, світ не здатний довго концентруватися на одній картинці, він прагне їхньої різноманітності та змін. Йому стає нудно. І для когось те, що для нас з тобою битва за життя, стає просто серіалом, який він спостерігає з боку, але коли йому захочеться вибігти на вулицю назустріч мирному сонячному, ну, скажімо, паризькому дню, що п’янить ароматом тонкого французького вина, він вимикає похмурий серіал про війну.
“Так-так, дивлюся, але не було часу… а що там? Вона ще жива? Ну, дякувати Богу. Потім подивлюся”…
Мабуть, це жорстоко. Але часом правдиво.
Я бачу, як ти стомився. Я теж… трохи… мені завжди здається, що ти набагато більше втомлюєшся не стільки фізично, скільки від людей, вірніше, від деяких проявів їхньої суті, коли стикаєшся з цим, від їхньої безучастості, продажності, немічності, страху, користолюбства, зрадництва, бруду, брехні, подвійних стандартів, нерозуміння, іноді нелюдяності… від марних спостерігачів… коли весь цей ком доводиться штовхати, намагатися змінити, змусити почути. Коли деяким з них хочеться просто плюнути в обличчя. А ти не можеш…
Як я тебе розумію.
Я просто хочу, щоби ти знав. Як я вірю у тебе. Точно знаю, що ти – не кіношний герой, на декілька місяців, а герой з життя, приклад для історії на віки. Вірю, що ти зможеш утримати світ. Ти зможеш змусити їх відчути те, що ми відчуваємо. Ти боротимешся за дружбу, партнерство, єдність, підтримку. Ти знайдеш слова, емоції та дорогу до їхніх сердець і розуму, до торжества справедливості та людських цінностей над корисливістю, страхом та байдужістю. Вони будуть поруч. Вір. Ти зможеш.
Але я хочу, щоб ти знав, що б не було, поруч з тобою завжди стоятиму я, твій народ. Незважаючи на втому, біль та рани. На літо, яке так ласкаво кличе у свої обійми. З вдячністю за все, що ти зробив для мене. За те, що віддаєш себе без залишку, щоб захистити мене. І ми битимемося. Тому що це наша земля. Тому що тільки нам з тобою вона по-справжньому дорогá. Тому що тільки ми з тобою знаємо ціну, яку платимо за її свободу. У нас з тобою може бути багато добрих друзів. Іноді вони поряд. А іноді йдуть жити своїм життям. Напевно, це нормально. Так влаштований цей світ. Ми обов’язково впишемо їхні імена в історію, коли переможемо. І все ж це наша з тобою вирішальна битва. Тільки наша. І ми її виграємо, попри всі задуми кривавого “продюсера”. Вір і ти в мене, в свій народ. Разом ми вистоємо. Разом ми сила, яку неможливо здолати. Я ніколи не залишу тебе у цій боротьбі і не зраджу тебе. Знаю, і ти мене теж…
Ти піднімеш весь світ. Ти працюватимеш невтомно. Ти забудеш, що таке спокій та відпочинок. Що таке, коли не болять очі від втоми. Світ слухатиме тебе уважно. Світ аплодуватиме тобі, стоячи. Світ побачить в тобі героя. Світ потребує героїв. Ти будеш кричати на надриві про біль, який переживаю я, – ТВІЙ НАРОД, – ти захочеш мене захистити. Ти волатимеш про допомогу. Заради мене, твого народу. Терплячого, багатостраждального, сильного духом, але беззахисного перед диявольським терором, що перевершує мене за розміром. І ти намагатимешся знайти для мене захист усіма силами… намагаючись утримати і нас, і світ поруч із нами.
Світ дивитиметься на нас із тобою з захопленням та з інтересом. Зі співчуттям, як співчуваємо ми, часом, і співпереживаємо головному герою, коли читаємо художню книгу або дивимося кіно. Більшість підтримуватиме добро, але є, звичайно, й ті, кому імпонує зло. Більшість буде плакати разом із головними героями, знайдуться у світі й друзі, які захочуть допомагати нам, захищати свободу, спільні цінності, віддані, справжні, ті, які справою. І такі, які лише словом, щоб просто відкупитися. Будуть і марні “глядачі”…
Всі вони чекатимуть кінця, коли добро переможе зло…
Але кінця поки що немає… головний кривавий “продюсер” цього безглуздого сценарію – на боці зла…
І світ… а що світ? Одного дня він може втомитися… він може захотіти думати про життя. Він захоче літа. Він має купу своїх справ. Світ зараз динамічний, мінливий, щодня жадає щось нове, шукає нових героїв, немов з нового блокбастеру, нові події, світ не здатний довго концентруватися на одній картинці, він прагне їхньої різноманітності та змін. Йому стає нудно. І для когось те, що для нас з тобою битва за життя, стає просто серіалом, який він спостерігає з боку, але коли йому захочеться вибігти на вулицю назустріч мирному сонячному, ну, скажімо, паризькому дню, що п’янить ароматом тонкого французького вина, він вимикає похмурий серіал про війну.
“Так-так, дивлюся, але не було часу… а що там? Вона ще жива? Ну, дякувати Богу. Потім подивлюся”…
Мабуть, це жорстоко. Але часом правдиво.
Я бачу, як ти стомився. Я теж… трохи… мені завжди здається, що ти набагато більше втомлюєшся не стільки фізично, скільки від людей, вірніше, від деяких проявів їхньої суті, коли стикаєшся з цим, від їхньої безучастості, продажності, немічності, страху, користолюбства, зрадництва, бруду, брехні, подвійних стандартів, нерозуміння, іноді нелюдяності… від марних спостерігачів… коли весь цей ком доводиться штовхати, намагатися змінити, змусити почути. Коли деяким з них хочеться просто плюнути в обличчя. А ти не можеш…
Як я тебе розумію.
Я просто хочу, щоби ти знав. Як я вірю у тебе. Точно знаю, що ти – не кіношний герой, на декілька місяців, а герой з життя, приклад для історії на віки. Вірю, що ти зможеш утримати світ. Ти зможеш змусити їх відчути те, що ми відчуваємо. Ти боротимешся за дружбу, партнерство, єдність, підтримку. Ти знайдеш слова, емоції та дорогу до їхніх сердець і розуму, до торжества справедливості та людських цінностей над корисливістю, страхом та байдужістю. Вони будуть поруч. Вір. Ти зможеш.
Але я хочу, щоб ти знав, що б не було, поруч з тобою завжди стоятиму я, твій народ. Незважаючи на втому, біль та рани. На літо, яке так ласкаво кличе у свої обійми. З вдячністю за все, що ти зробив для мене. За те, що віддаєш себе без залишку, щоб захистити мене. І ми битимемося. Тому що це наша земля. Тому що тільки нам з тобою вона по-справжньому дорогá. Тому що тільки ми з тобою знаємо ціну, яку платимо за її свободу. У нас з тобою може бути багато добрих друзів. Іноді вони поряд. А іноді йдуть жити своїм життям. Напевно, це нормально. Так влаштований цей світ. Ми обов’язково впишемо їхні імена в історію, коли переможемо. І все ж це наша з тобою вирішальна битва. Тільки наша. І ми її виграємо, попри всі задуми кривавого “продюсера”. Вір і ти в мене, в свій народ. Разом ми вистоємо. Разом ми сила, яку неможливо здолати. Я ніколи не залишу тебе у цій боротьбі і не зраджу тебе. Знаю, і ти мене теж…
